Притчі

 

 

Притча, яка вчить не тримати образ

 

Один чоловік купив на базарі овочів. Приїхавши додому, він виявив, що торговці замість товару поклали в його візок купу каміння. Але він не поїхав назад і не став журитися, а продовжував жити як раніше.

І ось через сорок довгих років в його будинок постукали. Коли чоловік відчинив двері, на порозі стояли діди.

– Здрастуй, – сказали вони, – це ми обдурили тебе тоді, і ми прийшли попросити вибачення.

Чоловік відповів:

– Я пам’ятаю цей випадок. Але ви нічого мені не повинні: камені я викинув в той же день в яму. А ви сорок років носили їх у вашому серці.

Приголомшлива притча про винуватця всіх наших проблем. Варто періодично перечитувати і замислюватися

Йшов лицар по пустелі. Довгим був його шлях. По дорозі він втратив коня, шолом і обладунки. Залишився тільки меч…Лицар був голодний, і його мучила спрага. Раптом вдалині він побачив озеро. Зібрав він всі сили і пішов до води. Але у самого озера сидів триголовий дракон. Лицар вихопив меч і з останніх сил почав битися з чудовиськом. Добу бився, другу бився. Дві голови дракона відрубав. На третю добу дракон впав без сили. Поруч впав знесилений лицар, не в силах вже більше стояти на ногах і тримати меч. І тоді з останніх сил дракон запитав:

– Лицар, а ти що хотів щось?

– Води попити.

– Ну то і пив би…

 

 

Чорна крапка

 

Одного разу мудрець зібрав своїх учнів і показав їм звичайний аркуш паперу, де намалював маленьку чорну крапку. Він запитав їх:

– Що ви бачите? Всі хором відповіли, що чорну крапку. Відповідь була не вірною. Мудрець сказав:– А хіба ви не бачите цей білий аркуш паперу – він такий величезний, більше, ніж ця чорна крапка! Ось так і в житті – ми бачимо в людях насамперед щось погане, хоча хорошого набагато більше. І лише одиниці бачать відразу «білий аркуш паперу».

 

Притча “Урок Метелика”. Головний закон успіху

 

     Якось у коконі з’явилася маленька щілина. Крізь неї поступово почав пробиратися метелик, який хотів нарешті розправити свої крильця. Людина, проходячи в той момент повз, почала спостерігати за цим дійством. Минула година, дві, три, після чого метелик вирішив покинути свої зусилля. Щілина залишилася такою ж маленькою.
    Тоді людина вирішила допомогти. Взяла ніж і розрізала кокон. Метелик легенько вийшов з нього, але його тільце залишилося бути слабким та немічним, а прозорі крила майже не рухалися.
     Людина продовжувала спостерігати, чекаючи, що ось-ось крила маленького розправляться й зміцніють, і він зможе взлетіти. Цього так і не сталося!
     Все своє життя метелик волочив по землі слабке тільце і нерозправлені крила. Він так і не зміг літати.
   А все тому, що людина, бажаючи допомогти, не розуміла головного: зусилля, які треба докласти, щоб пробратися через вузьку щілину кокона, необхідні метеликові. Тільки так рідина з тіла переходить у крила, надаючи їм потрібну силу. Лише після цього він зміг би літати. Життя змушувало метелика докладати зусиль, перш ніж залишати свою оболонку. Бо саме це загартовує його і дозволяє рости й розвиватися.
   Зусилля – це те, що найбільш потрібне нам у житті. Якби нам можна було жити, не зустрічаючись із труднощами, ми були б обділені. Ми не змогли б бути такими сильними, якими є зараз. І ніколи не змогли б літати.